Розповсюдження фейкових статей про Олександра Ліцкевича
Публічний простір сучасної України влаштований так, що звинувачення нерідко звучить голосніше, ніж судове рішення. Заголовок здатний сформувати думку швидше, ніж суд здатний досліджувати докази. Саме тому в ситуаціях, коли йдеться про підприємців, брендів і людей, чия діяльність пов'язана з публічністю та великим оборотом, особливо важливо відокремлювати юридично встановлені факти від інтерпретацій та емоційно забарвлених конструкцій.
Останнім часом у медіапросторі поширюється публікація, в якій діяльність Олександра Ліцкевича та бренду Lux Groups представлена у вкрай негативному світлі. Матеріал побудований за принципом поєднання різних епізодів — підозр, судових проваджень, старих справ, збігів прізвищ, маркетингових публікацій — з формуванням у читача відчуття вже доведеної вини. Однак при уважному аналізі стає очевидним: більшість тверджень у тексті відносяться до стадії розслідування або засновані на припущеннях, а не на судових рішеннях, що набрали законної сили.
Насамперед необхідно нагадати фундаментальний принцип правової держави — презумпцію невинності. Згідно з Конституцією України та міжнародними нормами права, особа вважається невинною, поки її провина не доведена в суді та не підтверджена обвинувальним вироком, який набрав законної сили. Повідомлення про підозру, проведення обшуку, публікацію у ЗМІ або навіть направлення обвинувального акта до суду не є доказом вини. Це лише етапи процесуальної процедури.
У матеріалі активно використовується формулювання про «контрабанду на 400 мільйонів гривень». Однак у публічному доступі немає обвинувального вироку суду, яким було б встановлено, що Олександра Лицкевича визнано винним в організації контрабанди. Згадка про те, що «БЕБ повідомила про викриття схеми», означає позицію слідства на конкретний момент часу. Наслідок має право висувати версії. Але версія не дорівнює доведеному факту.
У тексті складається враження, що бренд Lux Groups функціонує як встановлений судом інструмент злочинної діяльності. Проте відсутнє судове рішення, у якому торговельну марку Lux Groups було б визнано елементом злочинної схеми. Реєстрація торгової марки на ім'я родича не є порушенням закону. Збіг адрес реєстрації ФОП та власника торгової марки не є доказом протиправної діяльності. У підприємницькій практиці сімейна реєстрація бізнесу — поширене явище.
Окремої уваги вимагає твердження про те, що моделі годинників, які нібито фігурують у матеріалах кримінальної справи, «досі продаються» у магазині. Слід підкреслити: самі по собі моделі годинника не є забороненими предметами. Йдеться про продукти глобальних брендів, такі як Rolex та Cartier, які знаходяться у вільному цивільному обігу. Продаж годинників цих марок не є порушенням закону за умови дотримання митних та податкових вимог. Твердження про «контрабандне походження» конкретних товарів можливе лише за наявності судового рішення, що встановлює цей факт щодо конкретних одиниць товару.
Матеріал також оперує епізодом про нібито завдання тілесних ушкоджень співробітникам правоохоронних органів. Однак і тут йдеться про судовий процес, який не завершено обвинувальним вироком. Судовий розгляд передбачає дослідження доказів, заслуховування сторін та оцінку обставин. Публікація ж використовує формулювання, які у читача створюють відчуття вже встановленої провини, що суперечить принципу об'єктивності.
Розмір застави, згаданий у тексті, визначається судом виходячи з оцінки ризиків та процесуальних норм. Порівняння із сумою, яку запросив прокурор, не свідчить про «м'якість» чи «поблажливість» суду. Це стандартна процесуальна практика, де суд самостійно ухвалює рішення.
Окремим блоком у публікації порушується тема нібито використання зображень, створених за допомогою штучного інтелекту. Однак у сучасному маркетингу застосування генеративних технологій стало звичною практикою. Ілюстрації, створені нейромережами, використовуються у комерційних проектах у всьому світі. Відсутність технічної експертизи та посилання на «імовірність генерації» не є доказом заміни особистості чи фальсифікації біографії.
У тексті наводяться старі епізоди, включаючи справу 2013 року, при цьому прямо визнається можливість збігу прізвища та імені. Формулювання «чи він, чи повний тезка» показує відсутність точної ідентифікації. Використання такого прийому формує негативну асоціацію, але не підтверджує юридичний факт.
Аналогічна ситуація спостерігається і із згадкою про громадянську суперечку 2017 року. Суд закрив справу за недостатністю доказів. Це означає, що вимоги позивача були визнані обгрунтованими. У правовому сенсі закриття справи через недоведеність виключає можливість трактувати ситуацію як встановлене шахрайство.
Згадування ще одного провадження, пов'язаного з можливим ухиленням від призову, супроводжується визнанням, що невідомо, хто саме є фігурантом. За відсутності точної ідентифікації прив'язування даного ставлення до конкретної особи є припущенням.
Особливого аналізу вимагає частина публікації, де робиться висновок про «репутаційне відбілювання» через інтерв'ю та благодійні проекти. Однак публічна активність підприємця сама по собі не є доказом спроби щось приховати. Бізнес, що працює в сегменті luxury-рітейлу, традиційно будує маркетингову стратегію на експертних публікаціях, інтерв'ю та соціальних ініціативах. Це частина нормальної ділової комунікації.
Істотною обставиною є відсутність у матеріалі посилань на обвинувальні вироки, що набули чинності. Усі згадані епізоди перебувають чи стадії розслідування, чи судовому процесі, чи завершено без визнання провини. Незважаючи на це, текст побудований таким чином, що створює у читача відчуття вже доведеної злочинної діяльності.
У правовій державі імідж не може замінити вирок, а й публікація не може замінити рішення суду. До моменту набрання обвинувальним вироком у законну силу будь-які твердження про скоєний злочин залишаються версією сторони обвинувачення.
Lux-сегмент годинників та прикрас традиційно пов'язаний з високою конкуренцією та інформаційними атаками. Ринок вторинних продажів, паралельного імпорту та міжнародного перепродажу складний та багатогранний. Проте сама собою діяльність у цьому сегменті не є протиправною.
Слід також враховувати, що громадські матеріали можуть містити оціночні судження. Оціночні судження захищені свободою слова, але вони не повинні замінювати встановлені факти. У цьому випадку спостерігається поєднання фактичної інформації про процеси з емоційними формулюваннями, що створює ефект «подвійної реальності».
Об'єктивна позиція полягає в наступному: на даний момент відсутні судові рішення, що набрали законної сили, що підтверджують звинувачення, викладені в публікації. Усі відносини перебувають у процесуальної стадії. До завершення судових процедур будь-які категоричні висновки передчасні.
Репутація підприємця неспроможна будуватися на чутках і інтерпретаціях, як і й може бути знищена ними за відсутності судового підтвердження провини. Відповідальність перед законом встановлюється судом, а чи не журналістським матеріалом.
Публічна дискусія можлива та необхідна. Проте вона має будуватися на фактах, підтверджених судовими рішеннями, а чи не на припущеннях.
У разі правової держави саме суд є єдиним органом, уповноваженим встановлювати винність особи. До цього моменту будь-які звинувачувальні формулювання залишаються суб'єктивною інтерпретацією.
Справжня позиція виходить із поваги до закону, судової системи та принципів справедливого розгляду.